Dear Rodovidians, please, help us cover the costs of Rodovid.org web hosting until the end of 2025.
Jan Aksak b. 1560? d. 1627
From Rodovid PL
| Ród | Aksak |
| Płeć | Mężczyzna |
| Imię i nazwisko (po urodzeniu) | Jan Aksak |
| Rodzice
♂ Мартин Федорович Аксак [Аксаки] b. 1520? | |
Lista wydarzeń
1560? urodzenie: Київське воєводство, Корона Польська, Річ Посполита
narodziny dziecka: ♂ Марк Иванович Аксак [Аксаки]
zawód: Київ, Річ Посполита, збирач податків
zawód: Київ, Річ Посполита, підвоєвода
zawód: Остер, Київське воєводство, Річ Посполита, староста
1580? ślub: ♀ Barbara Klińska [Klińscy] b. 1570?
1590? narodziny dziecka: Київське воєводство, Корона Польська, Річ Посполита, ♂ Михайло Іванович Аксак [Аксаки] b. 1590?
1590? narodziny dziecka: Речь Посполитая, ♂ Степан Иванович Аксак [Аксаки] b. 1590? d. 1664
1627 śmierć: Річ Посполита
Notatki
киевский стольн., посол на сейме 1654 г. {Половцов}
Натомість “наші” Аксаки послужили князю Ольгерду і дістали невелику земельну вислугу на Поліссі. В 1515 році в документах згадується Федір Аксак, схоже, що він був не тільки першим “документальним” Аксаком, але й представником першого християнського покоління роду: йому навіть нікого було вписати в дуже престижний Пом’яник Києво-Печерського монастиря через відсутність предків-християн. Дальша історія роду досить типова для литовської епохи. У Федора було два сини: Григорій і Мартин. Згідно із законами князівства, маєток поділу не підлягав. Тому батьківський спадок дістався старшому, Григорію, а менший, Мартин, вирушив робити кар’єру до столиці – Вільні. Там він здобув протектора в особі канцлера Миколая Радзивілла (брата романтичної королеви Барбари). Тим часом Григорій Аксак помер, Мартин повернувся додому, відсудив спадок від братової Овдотеї, а племінники. якщо вони були, невідь-де поділися. У самого Мартина були два сини, менший, Михайло, загинув у сутичці з татарами, а старший, Ян, і є одним з головних героїв цього опусу.
Швидко зрозумівши, що на батьківському спадку не розженешся, Ян Аксак подався під крило нашого давнього знайомого князя Костянтина-Василя Острозького. І в ході князівської служби проявився талант Яна - геніальний, незрівнянний юридичний хист. Тодішнє право було не дуже легким до використання поєднанням Литовського Статуту, Саксона - міського магдебурзького і звичаєвого права, однак Ян Аксак вмів це все запам’ятати, узгодити і використати. Його противники з часткою глуму заявляли, що він найбільш злодійський судовий вирок здатний обставити такими юридичними штучками, що жодному іншому суду не вдасться його скасувати.
Як знаємо з історії Острозьких, князь Костянтин Костянтинович у майнових суперечках більше покладався на такі старі добрі методи, як загони слуг з вилами, косами і сокирами (якщо вже не просто військо), а також на глибоку переконаність, що йому, представнику майже королівської родини, можна все. Однак часи змінювалися і довелося світлому князю оцінити талант свого підлеглого. З одного боку, він Аксака недолюблював і називав суцігою, з іншого – явно йому сприяв. За протекцією князя Острозького, що певний час справував службу воєводи київського, Ян Аксак став київським підвоєводою, а пізніше – київським земським суддею. Одружився з галицькою шляхтянкою Барбарою Кльонською, народилося в них троє синів – Стефан, Михайло і Марко, словом, все як в людей.
Мабуть, не без княжої допомоги Аксак у 1595 дістав від короля Жигмонта земельне надання на Київщині - село Гуляники, пізніше зване ще й Мотовилівкою.
Власне, з тією землею було не менше клопоту, ніж зиску від неї. Часи були бурхливі, представники багатьох родів десь щезали, потім виринали, на один і той же маєток не раз претендувало кілька осіб, причому права всіх були однаково законними. Отак раптом з’явився потомок начебто вимерлого роду попередніх власників Гуляників, Михайло Радзимінський, вимагаючи свого. Почався судовий процес, що загрожував тягнутися десятиліттями...
Але тут в житті Аксака стався крутий поворот, спричинений майже випадковою зустріччю. Ця зустріч дала початок фантастичній судовій справі, достойній навіки бути записаною в аннали як не судочинства, то науки про всеможливі афери й авантюри. Заодно ж інтереси Аксаків зіткнулися з інтересами іншого роду, в дечому навіть на Аксаків схожого. Але про них - далі.
Джерела того часу розповідають про постійні суперечки між рожиновськими та київськими монастирями. Після участі Юрія Рожиновського у повстанні проти поляків під проводом К. Косинського його земельний уділ був конфіскований. Рожиновський довго доказує в су-дах своє право на броварську землю, у 1604 році польський король повертає йому його володіння, частину з яких Рожиновський продає київському судді Яну Аксаку.
У 1613 році польський король Сигізмунд ІІ від-дав землі Аксаків своєму секретарю Захарію Яловицькому. Проте Аксаки не зважали на королівські декрети і не дозволили Яловицькому зайняти ці землі. Між Аксаками і Яловицькими починається довге протистояння. Щоб утихомирити войовничих Аксаків король призначає Стефана Аксака остерським старостою, що автоматично закріпило за ним ці землі. У цей час значно зростають повинності селян, Не в найкращому становищі опинилися і бояри, в яких шляхта, підтримувана владою, поступово відбирає їхні землі. Після смерті Стефана Аксака боротьба за броварські землі точиться вже всередині роду: його племінник Ян захопив Гоголів, Світильню, Богданівку, Красилівку, Бобрик, Рожівку, Плоске, Русанів і Рудню, вдова Стефана Катерина відібрала у Габріеля Аксака Димерку
Після випуску, Сагайдачний переїхав до Львова, а потім до Києва, де працював домашнім вчителем, а також помічником київського судді Івана Аксака, потім пішов на Запорізьку Січ.
Цим наступником був Ян Акс.ак, підвоєвода київський, якому король Зигмунд III в 1595 р. надав власне у пожиттєву власність «пустелю Гуляники або інакше Мотовилівку». Родовим гніздом Ак-саків був з давніх-давен Ножинськ і Путилівщина в О^уцькому.noS Дідом Яна Аксака був Федір Аксак, або Аксак, а батьком — Григорій Мартин, одружений з Аполонією Хрищиновою. Ян Аксак, або Аксак, був видатною особою свого часу. Був він довіреною особою князя Костянтина Острозького, воєводи київського, а доказом того, як довіряв йому князь, є те, що зробив його своїм заступником, тобто, підвоєводою в Києві, де сам рідко бував.
Чесний характер поєднав в Аксакові велику завзятість, і після смерті «Костянтина С^грозького (1604) з підвоеводи перейшов він в крісло земського київського судді. В молодості в ІнФлянтах і в Москві він мужньо командував своїм загоном, і пізніше його громадські заслуги в різних установах (в 1609-11,13-14) гарну пам’ять про нього залишили.
Становище Речі Посполитої в 1608-13 pp. з-поміж важливих доручень призначили Яна Аксака, щоби він визначив відповідні місця на Україні під будівництво Фортець для охорони кордонів. А був він особистістю здатною виконати це завдання, бо не тільки палко взявся за цю справу і місця ш визначив, але і сам в свіжо наданій «пустелі», Гуляниках, «з великою відвагою для здоров’я та майна, поселившись, замок збудував і містечко заснував на зло недругам св. Хреста». По суті, від цього часу вже рушилися набіги ординської навали. Тож одного разу, коли татарські грабіжники підійшли аж під Гуляники, тут дано їм належну відсіч. Бій відбувся в полі, татари були розбиті, але Михайло Аксак, двоюрідний брат Яна, в обороні Гуляник мужньо боровся і загинув смертю героя. Сьогодні ще збереглася ця могила.
Люстрашї так описують стан тогочасних Гуляник і замку: «Гуляники або Мотовилівка новозаснована на порожньому місці і на самому Чорному шляху на великі кошти і стараннями Яна Аксака з замком збудована. В цьому замку 4 вежі охоронні, кожна у дві стіни, з валами довкола глибокими і високими, також з будівлями довкола, а довкола міста також вали, і огорожа у дві стіни і 6 веж більших і 1*5 менших. Все, шо више було перелічено, створено не без великих коштів і, слушно, шо «їх королівська Величність і Річ’ Посполита» буде цінувати це. В тому місці є більше, ніж 300 заселених будинків, і було би більше, але самовільно розійшлися, а за ними їхні жінки і діти з міста вислано для охорони козаків. Не добули ті мішани слободи свого терміну, але до семи років могли жити і прав своїх дотримувались. А повинність їхня така: багатші кінно зі зброєю мають охороняти містечко від ворога зі своїм орендатором, або його намісником, а біднишим зі зброєю біля мурів; чинш по 1 золотому багатші повинні давати. Ремісники повинні займатися ремеслом, а бідніші давати по півзолотого. Гарматники тільки за послуги і ядра ще й кожухи давали. Оренди з млиг.шів і гуралень на ■гой час не було,; це належало до замку; а коли була оренда, то давала 400 золотих. У Фільварку не було жодної роботи, тільки кожен робив своїм плугом і своїм коштом. Ставків спускних жодних не було. Правильно би мати в кварті оренду на новому місці, як на той час мало бути, тобто, 400 золотих вклавши, видавши на мито урядника і потреби челяді, котрої На тому місці коштує 240 золотих, .а від 160 належить кварти з цього 32 золотих». (Люстрація воєводства київського з 1616 р. ). А в 162 5 р. , як бачимо, Зигмунд III дозволяє Янові Аксакові окремим привілеєм, щоби своє право власності на Гуляники відступив своєму синові СтаФанові, «котрий (слова’привілею), як в молодому віці у Москві за короля Стефана, так і за щасливе панування наше на Україні проти ворогів св. Хреста також під Хотином поряд з королевичем Владиславом, сином Нашим, з певним числом людей, мужність свою показав». Однак, в цьому ж привілеї не забуває застерегти, щоби той Стефан Аксак, «яко власник маєтку Гуляники до незвичайних робіт і податків не примушував, лісів не спустошував, одним словом, берег їх і охороняв. . . «. Однак, маєток той протягом багатьох років був обтяжений важким судовим процесом, Аж двоє на нього знайшлося претендентів. Першим був Михайло Радимінський, колишнє вці- ліле немовля, як вище говорилося, під час нападів татарів на Гуляники, він тепер заявив ■ про свої права на Гуляники; другим був Єжи Рожновський, який походив ніби з Половців зі Сквіра-Рожиновських, колись також, як нам відомо, власників Гуляник. Однак, Ян Аксак таку мав популярність в воєводстві, так умів з’єднати шляхту в своїх інтересах, що у 1618 р. київська шляхта своїм послом на сеймі радить клопотати, щоби «в справі з Радзишнським і Рожновським, яка декілька років на сеймах тягнеться, король милостиво розглянув, а своїм справедливим декретом прийняв рішення, також заслуги, працю і кошти судді Аксака пам’ятав». (Arch. J. Z. R. І, 127). Тим часом, Ян Аксак не дочекався кінця тих справ і помер 1627 р. , бо вже під цим роком читаємо листа Станіслава Лубенського, єпископа Плоцько-го, до короля з проханням, шоби цей же король затвердив СтеФана Аксака після смерті його батька суддею київського земства (Голубев, Петро Могила, стр. 243. ). Ян Аксак, відчуваючи близьку смерть, в Сидилкові (на Волині) дня 7 липня написав останню волю, в якій просив,’ аби поховати його у домініканців у Києві, де вже спочивають останки його жінки Барбари з Кльонських і сина Марка; нз ц»?й костел і монастир в Києві він записав 2000 золотих, як теж на імші монастирі як: в Заславі, Львові, Константанові, Підкамені, Острозі, Ляховцях окремі суми заповів. Заповів також, щоби сини його СтеФан і Михайло дочці його і своїй сестрі Катерині, незаміжній, дали посаг, коли вийде заміж, 4000 золотих, а 1000 на придане, крім того, 4 сивих коней зі стада для «прекрасної карети, також мають дати їй 12 кляч з жеребцями і б без жеребців».
Od dziadków do wnuków
